День пам'яті жерт Голодомору

У 1933 році був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні потопу. А була зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав скільки невинного люду лягло у могили – старих, молодих і дітей, і ще ненароджених у лонах матерів. Не віриться, що на всеплодющих просторах шанованої світом житниці раптово зник хліб і люди залишилися без зернини. Головною причиною Голодомору 1932-1933 років була спрямована злочинна політика більшовицького керівництва. Навіть Сталін визнавав, що загальний врожай зерна 1932 року перевищував урожай 1931 року. Тим більше, що закордон було вивезено 18 млн. центнерів зерна, якими можна було прогодувати близько 7 млн осіб.
За кілька місяців в рахунок хлібоздачі надзвичайні комісії викачали із селян всі фонди: продовольчий, фуражний, насіннєвий. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селянства.
Коли хліба вже не було забирали сухарі, картоплю, сало, соління, навіть зерно з динь і гарбузів – тобто всі запаси їжі.
Держава жорстко контролювала обмін селянами цінних речей на харчі, намагаючись як найбільше викачати із людей дорогоцінних металів Такий обмін був грабіжницьким, так пара золотих сережок коштувала чотири буханки хліба.
Голод охопив територію з населення 60 мільйонів осіб. Найбільших втрат зазнала Дніпропетровська область. З усієї кількості зареєстрованих смертей в Україні 70 % припадала саме на неї. Далі йшла Вінницька область, яка мала 17 районів масової смертності та голодування, а за нею Донецька – 11 районів, Одеська – 14 районів, Харківська – 9 районів. Уряд свідомо приховував наслідки голодомору, переселяючи у спустошені села України селян із інших регіонів СРСР.

Пішла біда із торбиною
По всій Україні,
Несла вона заплакана
Очі свої сині.
Ішла вона дорогами босими ногами.
Дать поїсти б біді хліба –
Нехай сяде з нами.

В степах вона ночувала, в гірких травах спала.
Не проснулась, не вернулась:
Тополею стала.
Біда ішла понад Дніпром,
Понад синім морем,
З сусідами поділилась
Голодом та горем.